Ми родом з дитинства

Мама

Найперше слово мовило дитя,
Прощебетало ніжно: мама, мама,

Й несе його через життя

З ім'ям тієї, що життя маляті дала

Нам обсідають голову думки,

За ними не забудьмо привітати

Цю найдорожчу в світі, на землі

І найщиріші їй слова сказати.

Молімо Бога, поки мама тут

Й чекає нас в затишній рідній хаті,

Щоб їй послав багато добрих літ,

А нам до неї завжди прилітати.

Немовби ластівка тривожиться за нас,

Нас сивочолих, внуків кожний має,

А ми для неї діти, ми її маля,

Для нас здоров'я, радості благає.

                                 Доброта

Хлопчик  за руку веде дідуся,

Зовсім незрячого, з ним розмовляє:

«Пасеться он кізка руда,

А із-за верб каченя випливає.

Шляхом  машини біжать й трактори,

Друзі футбола на лузі лупцюють»…

Хочеться також йому до м’яча,

Трішки замовкли і далі простують.

Серце дитяче ущерть доброти –

Від негараздів й знегод не черствіє.

Дід не рідня йому, зовсім чужий,

Женя – дитина,і з ним, як уміє.

Часто малому в думках і у снах

Дід посміхається й сонечко бачить…

Мокра подушка від сліз. Хлопченя

Плаче, радіє: дідусь його зрячий!

Рибалки

На ставку було нас троє:

Я, дідусь, сестричка Оля .

Вудки в кожного в руці,

Мріємо про коропці.

Щуку я боюсь зубасту,

Може, буде сом, карась.

Зварить юшку нам бабуся,

Та не ловиться у нас.

Поплавки немов заснули,

На ставку ми п’ять годин.

Черв’ячки дрімають в банці,

Не зловив з нас ні один.

Низько голову схиливши,

Йшли додому із ставка.

Що ми скажемо бабусі,

Як невдача в нас така?

А прийшли, бабуся рада:

-       Йдіть обідать, рибачки.

Ми – за стіл, помивши руки,

А там карась та судачки.

І в сметані, і в олії,

Юшка з окунем пахтить.

Їх зуміла на базарі

Бабця гаманцем зловить.

Осінь

Вже в осінь сонечко провисло,

Хмарки пливуть, мов журавлі.

Птахи всі літні відлетіли

У вирій, в теплії краї.

З дерев лист тихо опадає,

Луг вранці інеєм блищить,

Калина, до верби схилившись,

Зажурено щось шепотить.

Собачка на ніч в буду пхнеться

І киця в хату спатки йде.

А на стовпах дріт електричний

Плаксивим голосом гуде.

Лише синичка та горобчик

Не линуть у далекий край,

Мабуть, для них домівка рідна

Миліша за примарний рай.

Всі розпрощалися із літом,

Минула чарівна пора.

Тепер вже осінь йде за нею,

Холодна, снігова зима.

Грязнулик

Внук маленький нечепура
Не бажа вмивати личко,
Зубки чистити не хоче,
Бо боїться він водички.

Внучку мій, невже ти свинка?
Чи болить рука, чи спинка?
Заболіли, мабуть, ніжки,
Чом не вмиєш носик трішки?

Он горобчики в калюжі
Умиваються хутенко.
Топка, бачиш біля буди
Чистить хвостика гарненько.

Ти мені й невмитий гарний,
А умитий ще гарніший.
До води біжи хутенько,
Ти ж козак. Будь сміливіший!

З дитинства

Шурхоче тирса край дороги,

Стрекочуть коники в траві.

Ми їдем з дідусем на возі,

Ще босоногі та малі.

В нас радощів – безмежне поле.

Дідусь співає нам пісень.

Із люльки в’ється дим легенько,

В пілотці жменя черешень.

А жайвір, пісню діда вчувши,

Свою веселу теж завів.

Щось чайка квилить край дороги

І шпак підтримав дружній спів.

Тепленько сонечко сіяє,

Радіємо всьому, малі.

Десь відкотилися за обрій

Печалі наші та жалі.