Моя Україна

Україну любім!

Заблукала воля, за туман сховалась,

Там, де серед поля щиро обіймалась.

З козаком русявим, козаком Іваном,

Що був триста років проклятий гетьманом.

Тарасові слова во вік пам’ятаймо,

Україну любім, державність їй плекаймо.

Пророчії слова, а ми, Вкраїни діти,

Творімо, щоб могли в своїй країні жити.

Роздирали хижі орли неньку-Україну

Сили вражі, братовбивчі вели до загину.

Сплюндрували Переяслав, Хмелеві трактати,

Виштовхували вільну волю з батьківської хати.

Від Богдана до Мазепи не було гетьмана,

За державність сили клали з вечора до рання,

Їх онуки, славні діти волю відшукали,

В рідну хату запросили, медом напувати.

Щоб буяло житнє поле, небо було чисте,

Помолімось за Вкраїну матері Пречистій.

Володимира тризуб золотом сіяє,

Сам Всевишній на державність нас благословляє.

Тарасові слова во вік пам’ятаймо,

Україну любім, державність їй плекаймо.

Пророчії слова, а ми, Вкраїни діти,

Творімо, щоб могли в своїй країні жити.

Молитва блудного сина

Воздаю Тобі, Господи, я осанну, хвалу,

Я у Тебе, наш Господи, миру й долі молю.

Для родини і ближнього, для всієї Землі

Низько в пояс вклоняюся, де підніжжя Твої.

Не карай тяжко, Господи, за колишні гріхи,

Видно, череду пасли не Твої пастухи.

Мов агнець я заблудлий у крамолі ішов

Подивися мій Боже, син твій блудний прийшов.

Під крило своє, Отче, ти укрий, забери,

Наверни на путь істини, до возлюб’я верни.

Хто забув Твою заповідь «не убий», «не вкради»,

Наверни на шлях праведний, відведи від біди.

Вчіте, братіє, Біблію, Боже слово учіть,

Будьте праведні завжди і по правді живіть.

Вам воздасться сторицею, вам воздасться стократ,

Бог пастух невтомимий для заблудлих ягнят.

Воздаю Тобі, Господи, я осанну, хвалу,

Я у тебе, наш Господи, миру й долі молю.

Для родини і ближнього, для всієї Землі

Низько в пояс вклоняюся, де підніжжя Твої.

Тарас запитує...

Не потребує Геній од хвалебних,
Прославився він сам на всі віки,
В поклоні низько голови схиляли
Великі, ніби бідні жебраки.

Прислужники сатрапів, ниці діти,
Князі та графи, ще чиїсь вони.
Це перед ним, народжені в кріпацтві,
Його ми внуки, дочки та сини.

По цій місцині біг він босоногим,
Тут яблука віз в Шполу, Лебедин,
Прислухайтесь: Катруся он голосить,
І гайдамаки всі тут, як один.

Всіх оспівав. Летів з країв далеких,
Із Петербурга, Орська, Кос-Аралу
Наш батько, наш Кобзар семиголосий
Україну любить заповідав.

Над Каневом горить зоря багряно,
Славутич тихо вербу підмива,
Немов запитує у нас Тараса словом:
"Як Україна - ненька? Чи жива?

А брат на брата ніж не гострить стиха?
Чи мудрому дісталась булава?
Ще не підкралось до Вкраїни лихо?
Дідівська слава й мова теж жива?

Як син? Батьків стареньких поважає?
Їх пестить, доглядає, мов малих?
Чи замислів крамольних не тримає
На братиків та сестричок своїх?

А лепту в Божий Храм, скажіть, приносять?
Дещицю сухаря братам дають?
Чи на олтар з гординею возносять п'ятак,
Що в брата з шкірою деруть?

А ордени не тиснуть "брату" чрево,
В які він й краплю крові не доклав?
За блюдолизтво, куплене за гроші,
Та свиту, у сестри яку відняв?

Орлині пазурі ще не шматують неньку,
А з ними чвари, ницість та розбрат?
Чи не з'явились нове панство, шляхта,
Не наплодилось татів, княженят?

Мені до болю дуже гірко буде,
Як брат на брата здійме вила знов,
Та заповіді Божі всі забудуть,
Тоді помре і людяність, й любов

До ближнього. Любов до України.
Послухайте вже мовленні слова:
Єднайтеся брат з братом та сестрою,
Й Україну буятиме жива.